Надзвичайна ситуація – це порушення нормальних  умов життя та діяльності людей на окремій території чи об’єкті або  на  водному  об’єкті, що  призвело  (може  призвести)  до  виникнення  великої кількості  постраждалих,  загрози  життю  та  здоров’ю  людей,  їх загибелі,  значних  матеріальних  втрат,  а  також до неможливості проживання  населення  на  території  чи  об’єкті,   ведення   там господарської діяльності. 

Пам*ятки у разі виникнення надзвичайної ситуації 

Пам’ятка про правила поводження при артилерійському обстрілі

Пам'ятка про дії населення при виникненні радіаційної/ядерної аварії

Пам'ятка про дії населення при виникненні хімічної небезпеки

Методичні рекомендації
щодо формування психологічної готовності
до дій у надзвичайних ситуаціях

Травматичний стрес – це НОРМАЛЬНА реакція на НЕНОРМАЛЬНІ події (події, що виходять за рамки звичайного життєвого досвіду людини).

У ситуації кризи діти і дорослі використовують такі стратегії оволодіння собою:

• Компенсація: розмова з друзями, придбання нових речей, відхилення від природного, веселі ігри.

• Уникнення: втеча, заперечення, так ніби нічого не сталося.

• Регрес: замкнутість (заглиблення в мушлю), отупіння, відмова, «я не можу», сонливість.

• Конфронтація: емоційне і когнітивне «опрацювання» веде до поступового виходу з кризи. Для того щоб використовувати цей спосіб оволодіння собою, дитині поруч необхідний чуйний дорослий.

Що необхідно робити, якщо дитина опинилась в ситуації, що в її сприйнятті (чи в реальності) є вкрай небезпечною?

1. Відвести дитину з місця події та створити для неї максимально комфортне і безпечне середовище: зігріти (теплий одяг, ковдра, грілка тощо), дати теплий солодкий чай (якщо можливо, з лимоном), створити тишу, вимкнути яскраве світло. Говорити із дитиною спокійним голосом, запевняючи, що ви поруч, все гаразд і дитина в безпеці, що «все минулося».

2. Пояснити дитині, що трапилась дуже неприємна подія. Якщо в дитини є поранення, слід пояснити, що саме трапилось і запевнити в тому, що буде надана необхідна лікарська допомога. Впевняти, що ви поруч і знаєте, що слід робити в такій ситуації.

3. Слід просити дитину описати кімнату або інше місце, де вона зараз знаходиться. Запитати, чи вона вже зігрілась, чи теплий чай. Називати дитину по імені, називати інших близьких людей, які є поруч («подивися, тут є твій тато, твоя бабуся, вони поруч, все гаразд»). Намагатися дивитися дитині в очі, тримати за руку або легенько обіймати. Якщо дитина не опирається, обійняти її та робити «колихальні» рухи (як колишуть малу дитину).

4. Через деякий час дитина може почати тремтіти або рухатись, махати руками, кричати, бігати, плакати. Таке збудження є НОРМАЛЬНИМ через деякий короткий період (від декількох хвилин до декількох годин) після небезпечної події. У цей період важливо надати можливість для виплеску негативної енергії, що накопичилася під час травматичного стресу, не докоряти дитині і не стримувати її. Варто бути уважними, бо в цей час дитина може не контролювати себе і наражатися на небезпеку.

5. Слід дозволити дитині плакати і виражати сильні почуття, проте запевняти, що все буде гаразд («так, ти сильно налякався/налякаляся, проте все буде добре»). Важливо надати дитині якомога більше підтримки: говорити небагато і простими словами: «Я поряд», «Все буде добре», «Ти в безпеці», «Мама вже їде до тебе» тощо. Також можна говорити дитині, що вона сильна і в неї все вийде.

6. У наступні за травматичними подіями дні дитина може потребувати підвищеної уваги та спокою. Вірогідно, вона буде дратівливою, вимогливою, нестриманою. Або, навпаки, здаватися боязкою та ховатися. Вона може злитися на дорослих або на себе. Або робити вигляд, що «нічого не сталося». Можуть спостерігатися порушення сну (утруднення засинання, нічні пробудження, кошмарні сновидіння). Можуть спостерігатися одноманітні рухи або дії, повторюватися малюнки або ігри (в тій чи іншій мірі пов’язані із пережитою подією). У цей період важливо заспокоювати дитину, перемежовувати розмови про подію, що трапилася, іншими розмовами або іншою діяльністю, що має бути приємною.

7. Щодо почуття страху, то важливо запевняти дитину в тому, що боятися – це природно. Що сміливі люди – також бояться. Проте їм вдається впоратися із власним страхом. І що дитина також смілива, сильна й обов’язково впорається.

8. Через деякий час дитина захоче зрозуміти сенс того, що відбулося. Можуть виникнути питання захищеності, справедливості, провини – чиєїсь і власної. Будьте завжди разом з дитиною (в жодному разі не залишайте її на самоті). Якщо почуття власної провини досить сильні або виникають питання про відсутність сенсу життя після травми, – це привід звернутися до фахівця-психолога, консультанта програми «Управління проблемами+» або психотерапевта. Дитині необхідно розповідати про дії, що мають відбутися (лікування, процедури, похорон тощо). Важливо, щоб дитину підтримувала близька людина, яка сама не є постраждалою.

9. У цей час дитина потребує розмов і відповідей на запитання.

Також доцільними будуть спільні прості дій, ігри, малювання, ліплення, прогулянки. Питання, які ставитиме дорослий щодо смислу гри або малюнка, допоможуть дитині зорієнтуватися в тому, що сталося, та знайти новий смисл.

10. Дитина може гратися в одну і ту саму гру. Можливо, ця гра якимось чином буде пов’язана з травмуючою подією. Дитина в такий спосіб хоче опанувати ситуацію і, можливо, вийти з неї в кращий спосіб. Буде добре, якщо ви допоможете їй у цьому.

Які правила першої психологічної допомоги
в умовах екстремальної події?

Які загальні закономірності організації психологічної допомоги дітям, що пережили психотравмуючі події?

• Спостерігайте за поведінкою дитини/ дорослої людини, якщо вона є свідком надзвичайної ситуації: чи помічаєте ви серйозні зміни в її діяльності та поведінці? Пам’ятайте, що різка зміна звичних особливостей поведінки та взаємодії з оточенням завжди є показником посттравматичних стресових порушень.

• Спочатку допомога повинна мати характер емоційної участі. Утримуйтеся від залучення дитини до активної навчальної та соціальної діяльності відразу після травмуючої ситуації: доки ви не з’ясуєте ступінь впливу, не робіть жодних активних спроб корекції її поведінки.

• Заручитися підтримкою близьких і рідних. Важливо, щоб в оточенні дитини були люди, які не постраждали.

• Намагатися зберегти режим дитини, забезпечити нормальний сон та харчування, достатність пиття, оберігати дитину від додаткових стресів.

• Допоможіть дитині проговорити ті страхи, які її непокоять, з’ясувати причини, які викликають її емоційний дискомфорт:

• Батькам варто враховувати вік дитини, відповідаючи на її запитання про те, чому родина була змушена залишити дім і переїхати. Дитина повинна знати, що відбувається.
• Розмову почніть із запитання про те, що саме її цікавить. Із зовсім маленькими дітьми зосередьтеся на поясненні основних понять про війну, не вдаючись у подробиці. Поясніть, що війна – це неминуча складова історії людства, війни були і є, і причини їх різні. Одні нападають, іншим доводиться захищатися, але при цьому страждають усі. Саме зараз варто наголосити, що мир кращий за будь-яку війну, і тому він такий важливий.
• Говоріть спокійним тоном, уникаючи слів «кров», «смерть», «вбивство».
• Уникайте слів «забудь це», «викинь з голови» – це прямий шлях до формування постстресових розладів.
• Відповідати на запитання дитини поступово і доступно. На одне запитання – одна відповідь. Коли дитина її опанує, вона зможе поставити наступне питання.
• Після завершення розмови поясніть дитині, що вона під захистом і опікою, і ні з вами, ні з нею нічого поганого не станеться. А війна скоро закінчиться.

• Сформуйте разом з дитиною алгоритм-схему продовження життя після пережитої травматичної події, у якому відтворюються схеми дії та моделі поведінки.

• Допоможіть дитині підтримувати дружбу і зв’язок з рідними та друзями, якщо вам довелось покинути домівку і переїхати. Пишіть разом листи, телефонуйте – так дитина відчуватиме, що розлука тимчасова, те саме переживають і її друзі, і скоро вони знову зустрінуться.

• Поділяйте дитячі емоційні переживання та проблеми. Залишені вдома улюблена сукня чи загублений ведмедик – для дитини така ж трагедія, як для дорослих – втрата житла. Сумуйте разом з дитиною, кажіть, що вам також дуже шкода і ви так само сумуєте за втраченим ведмедиком.

• Створіть вдома для дитини приватну територію – знайти місце, яке належатиме лише дитині (ліжко, відділення для іграшок у шафі), навіть якщо родині доводиться жити в багатолюдній кімнаті.

• Грайте з дитиною для знання емоційної напруги, тривожності й агресії: читання/складання казок, прослуховування музики, ігри, робота з піском, водою, фарбами тощо.

• Поступово залучайте дитину до активної соціальної, навчальної та посильної трудової діяльності в міру поліпшення її суб’єктивного відчуття власного життя, визначення способу організації життя в посттравматичних умовах.

• Фізичні навантаження в поєднанні з організацією колективної діяльності (разом із членами родини, з друзями, волонтерська діяльність), яка на рівні інтересів і потреб дитини є емоційно насиченою посильною та цікавою, – це потужні психотерапевтичні засоби підтримки та корекції особистості на цьому етапі.

• Використовуйте різні ігрові та тренінгові вправи, метою яких повинно бути зняття гострих емоційних переживань – відгуків на вплив травматичної події в житті дитини. Якщо ви самі не можете провести інтерактивні корекційні заходи, обов’язково зверніться до психолога, який допоможе вам у цьому.

• Знімайте напругу і стрес дитини іграми на свіжому повітрі. Допоможіть їй відпрацювати прийнятні для неї способи розрядки агресії, гніву і тривожності. Залучайте дітей до фізичної культури, водних процедур, прогулянок на свіжому повітрі, ігор з піском, водою і фарбами. Пам’ятайте: динамічні навантаження, контакт з водою, піском, ігри на свіжому повітрі та спілкування з тваринами – потужні фактори активації позитивних емоцій, зняття загального фізичного і психічного напруження.

• Корекція проявів тривожності або агресивності як самостійних поведінкових особливостей дитини буде неефективною і помилковою.

• Навчіть дитину усвідомлювати свої проблеми (у навчанні, спілкуванні тощо), почніть з нею активно обговорювати те, що відбувається, допоможіть сформувати власний образ проблемної ситуації і знайти спосіб її конструктивного вирішення.

• Відпрацюйте разом з дитиною навички впевненої поведінки і правильного реагування на несподівані труднощі, критику і невдачі.

• Поважайте, любіть дитину і завжди намагайтеся її морально підтримувати, демонструйте їй свою впевненість (уникайте показу їй своїх страхів, невпевненості і відчаю).

Які існують техніки екстреної психологічної допомоги
при гострій реакції на стрес?

Ступор

Ступор – одна з найсильніших захисних реакцій організму.

Вона настає після сильних нервових потрясінь (вибух, напад, жорстоке насильство), коли людина повинна витратити на виживання стільки енергії, що сил «на контакт» з навколишнім світом вже немає.

Ступор може тривати від кількох хвилин до кількох годин. Тому, якщо не надати допомога і постраждалий пробу йде в такому стані досить довго, це призведе до його фізичного виснаження. Оскільки контакту з навколишнім світом ні, постраждалий не помітить небезпеки і не вживе дій, щоб її уникнути.

Основними ознаками ступору є:

• різке зниження або відсутність довільних рухів та мови;

• відсутність реакцій на зовнішні подразники (шум, світло, дотик, щипки);

• «застигання» у певній позі, заціпеніння, стан повної нерухомості;

• можливе напруження окремих груп м'язів.

Що робити?

1. Кінчиками великого і вказівного пальців масажуйте постраждалому точки, розташовані на чолі, над очима рівно посередині між лінією росту волосся і бровами, чітко над зіницями.

2. Долоню вільної руки покладіть на груди потерпілого. Підлаштуйте своє дихання під його ритм дихання.

3. Людина, перебуваючи у ступорі, може чути та бачити. Тому кажіть йому на вухо тихо, повільно і чітко те, що може викликати сильні емоції (краще негативні). Необхідно будь-якими засобами добитися реакції потерпілого та вести його із заціпеніння.

4. У разі неефективності вжитих заходів, візьміть потерпілого за плечі і сильно, різко потрясіть протягом 10-15 секунд.

5. Продовжуйте розмовляти з ним чітко, ясно та повільно, інакше він може сприйняти ваші дії як напад.

Рухливе збудження

Іноді потрясіння від критичної ситуації (вибухи, стихійні лиха) настільки сильне, що людина просто перестає розуміти, що відбувається навколо нього. Вона не може визначити, де небезпека, а де порятунок. Людина втрачає здатність логічно мислити і приймати рішення, стає схожою на тварину, що кидається в клітці.

Основними ознаками рухового збудження є:

• різкі рухи, часто безцільні та безглузді дії;

• ненормально гучна мова або підвищена мовна активність (людина говорить без зупинки, іноді абсолютно безглузді речі);

• часто відсутня реакція на оточуючих (на зауваження, прохання, накази).

Що робити?

1. Використовуйте прийом «захоплення»: знаходячись позаду людини, просуньте свої руки їй під «пахви», притисніть її до себе і злегка перекиньте на себе.

2. Ізолюйте постраждалого від оточуючих.

3. Масируйте «позитивні» точки. Говоріть спокійним голосом про почуття, які він відчуває: «Тобі хочеться щось зробити, щоб це припинилося. Ти хочеш втекти, сховатися від того, що відбувається».

4. Не сперечайтеся з людиною у цьому стані, не ставте запитань, у розмові уникайте фраз з часткою «не», що відносяться до небажаних дій. Наприклад, «стій на місці» замість «не бігай», «тримай руки при собі/ засунь до кишень» замість «не розмахуй руками», «говори спокійно, я тебе чую» замість «не кричи».

5. Пам'ятайте, що людина у цьому стані може зашкодити собі та іншим.

6. Рухове збудження зазвичай триває недовго і може змінитися нервовою тремтінням, плачем, а також агресивною поведінкою (далі опис допомоги при даних станах).

Страх

Дитина/людина прокидається вночі від того, що їй наснилося жахіття.

До основних ознак страху відносяться:

• напруга м'язів (особливо обличчя);

• сильне серцебиття;

• прискорене поверхневе дихання;

• знижений контроль за власною поведінкою.

Панічний страх, жах може спонукати до втечі, викликати заціпеніння або, навпаки, збудження, агресивну поведінку.

При цьому людина погано контролює себе, не усвідомлює, що вона робить і що відбувається навколо.

Що робити?

1. Покладіть руку дитини/людини на своє зап’ястя, щоб вона відчула ваш спокійний пульс. Це буде для неї сигналом: «Я зараз поруч, ти не один!».

2. Дихайте глибоко і рівно. Попросить її дихати в одному з вами ритмі.

3. Якщо дитина/людина каже, слухайте її, виявляйте зацікавленість, розуміння, співчуття.

4. Зробіть потерпілому легкий масаж найбільш напружених м’язів тіла.

Нервове тремтіння

Після екстремальної ситуації з'являється неконтрольоване нервове тремтіння (людина не може за власним бажанням припинити цю реакцію). Так організм «скидає» напругу. Якщо цю реакцію зупинити, то напруга залишиться всередині, в тілі, і буде викликати м’язові болі, а надалі може призвести до розвитку таких серйозних захворювань, як гіпертонія, виразка та ін.

Основні ознаки цього стану:

• тремтіння починається раптово – відразу після інциденту або через якийсь час;

• виникає сильне тремтіння всього тіла або окремих

його частин (людина не може утримати в руках дрібні предмети, запалити цигарку);

• реакція триває досить довго (до декількох годин);

• потім людина відчуває сильну втому і потребує відпочинку.

Що робити?

1. Потрібно посилити тремтіння.

2. Візьміть дитину/людину за плечі і сильно, різко потрясіть протягом 10-15 секунд.

3. Продовжуйте розмовляти з нею, інакше вона може сприймати ваші дії як напад.

4. Після завершення реакції необхідно дати їй можливість відпочити. Бажано укласти її спати.

5. Не можна:

• обіймати потерпілого або притискати його до себе;

• укривати потерпілого чимось теплим;

• заспокоювати потерпілого, говорити, щоб він узяв себе до рук.

Плач

Коли людина плаче, всередині у неї виділяються речовини, що мають заспокійливу дію. Добре, якщо поряд є хтось, з ким можна поділитися горем.

Основні ознаки цього стану:

• людина вже плаче або готова розридатися;

• тремтять губи;

• спостерігається відчуття пригніченості;

• на відміну від істерики немає ознак збудження.

Якщо людина стримує сльози, то емоційна розрядка і полегшення не відбуваються. Коли така ситуація є тривалою, внутрішній напруга може завдати шкоди фізичному та психічному здоров’ю людини.

Що робити?

1. Не залишайте дитину/людину одну на самоті.

2. Встановіть фізичний контакт з нею (візьміть за руку, покладіть свою руку їй на плече або спину, погладьте її по голові). Дайте їй відчувати, що ви поруч.

3. Застосовуйте прийоми «активного слухання» (вони допоможуть дитині/людині виплеснути своє горе):

• періодично вимовляйте «ага», «так», «авжеж» та ін., кивайте головою, тобто підтверджуйте, що слухаєте та співчуваєте;
• повторюйте за нею уривки фраз, у яких вона висловлює свої почуття;
• говоріть про свої та її почуття.

4. Не намагайтеся заспокоїти потерпілого. Дайте їй можливість виплакатися і виговоритися, виплеснути з себе горе, страх, образу.

5. Ваше завдання – вислухати! Не ставте запитань, не давайте порад.

Агресивна поведінка

Агресивна поведінка – один із мимовільних способів, яким організм людини «намагається» знизити високу внутрішню напругу. Прояв злоби чи агресії може зберігатися досить тривалий час і заважати самій людині та оточуючим.

Основні ознаки цього стану:

• роздратування, невдоволення, гнів (з будь-якого, навіть незначного приводу);

• нанесення навколишнім ударів руками або будь-якими предметами;

• словесна образа, лайка;

• м'язова напруга;

• підвищення кров'яного тиску.

Що робити?

1. Зведіть до мінімуму кількість оточуючих людей та небезпечних предметів.

2. Дайте потерпілому можливість «випустити пару» (наприклад, виговоритися або «побити» подушку).

3. Доручіть їй будь-яку діяльність/роботу, пов’язану з високим фізичним навантаженням.

4. Демонструйте доброзичливість.

Нагадуємо, що всі вище зазнеченя реакції виникають у момент гострої критичної ситуації, тоді, коли у вашому оточенні може не виявитися досвідченого психолога. Вивчивши представлені рекомендації, ви зможете допомогти собі та оточуючим.

Як допомогти собі?

По перше, знаючи, які реакції можуть виникнути, вам буде легше контролювати себе.

По-друге, допомагаючи іншому в критичній ситуації, ви дієте, тобто в цей момент ви включаєтеся до активної діяльності, що дозволяє вам сконцентруватися, логічно мислити, шукати оптимальний вихід із екстремальної ситуації.

Крім цього, активна позиція в кризовій ситуації допомагає в подальшому знизити посттравматичні переживання і розлади, які часто виникають у людей у даних умовах.

Потурбуйтеся про свою безпеку та безпеку близьких!